Цікаві місця Яворова
Поруч з красивим будинком магістрату знаходиться костел святих апостолів Петра і Павла, який побудований у 1640-х роках. Подвір’я костелу прикрашає пам’ятник Папі Римському Івану Павлу II.
1682 року костел було освячено Яцеком Сієнцицьким — холмським латинським єпископом. 1807 року при реконструкції храму було побудовано невисоку вежу, що прикрашала фронтон костелу.
За радянських часів костел викристовувався як заводський склад і потроху занепадав.
1945 року Україну покинув останній плебан (латинський парох) Болеслав Голуб, який емігрував до Польщі. Святиню повернули віруючим в 1990 р.
1994 року боло споруджено нову дзвіницю, того ж року закуплено 3 нових дзвони. Тепер сюди приходять на служби також і католики Краковця (там костел не був заводським складом. Там костел був заводом, а є — руїною).
2009 року волонтери-студенти з Італії впорядкували подвір'я біля храму.
Церква розташована в історичному Малому передмісті Яворова у північній частині міста. Пам'ятка вирізняється монументальністю, вишуканістю форм і пропорцій.
Конфесійна приналежність храму — община УГКЦ.
За радянських часів костел викристовувався як заводський склад і потроху занепадав.
Перша історична згадка про місто Яворів датована 1376р., ймовірно, вже тоді у місті існувала церква. Проте історичні джерела занотовують лише будову яворівської церкви Різдва Пресвятої Богородиці у другій половині ХVI ст., яка без сумніву була побудована уже тоді, коли її попередниці були знищені.Є згадки про будування церкви в 1568 р. на Великому Передмісті, а вже згодом у 1572 р. на Малому Передмісті. Та з певністю можна сказати, що церква була збудована у 1588 р., коли король СИгізмунд ІІІ надав дозвіл на будування української церкви в місті.
У 1672 р. права храму були підтверджені Яном ІІІ Собєським, який надає попівство при церкві Різдва Пресвятої Богородиці Ігнатію Подлуському, забраючи парафію від дяка Стефана Загавича-Нетреби.
У 1823 р. церкву Різдва Пресвятої Блгородиці відвідав перемиський єпископ Іван Снігурський.
У 1939 році церкву розширено завдяки добудовоі до нави бокових рамен, внаслідок чого вона стала хрещатою (проект Євгена Нагірного).
По ІІ Світовій війні церква стояла зачиненою від 1960 до 1989 року, і використовувалася на склад під зерно. Вже 1989 року церкві повернуто її статус культової споруди.
Церква Різдва Богородиці є невеликою за розмірами (навіть після розширення в 1939 році її розміри склали 14,8 х 14,3 м). Храм орієнтований у напрямку північний схід — південний захід.
Будівля оточена по периметру широким піддашшям.
Поруч із церквою розташована дерев'яна двоярусна дзвіниця з великою арочною галереєю на другому ярусі, що нагадує оборонні башти XVII—XVIII ст. Її розміри — 4,3 х 4,3 м.
У церкві зберігся чотириярусний різьблений іконостас 1671 року, щоправда, повністю перемальований.
До 1939 року українська гімназія в Яворові носила ім'я видатного земляка Осипа Маковея.
У повоєнний радянський час у 1958 році в місті був відкритий пам'ятник Осипові Маковею (автор — скульптор Дмитро Крвавич).
З демократизацією життя в СРСР у 1988 році в місті було створено суспільно-культурне Товариство імені Осипа Маковея, старанням якого у 1990 році на будівлі місцевої школи-гімназії встановлено меморіальну дошку на честь визначного літератора, також ім'я письменника повернуто навчальному закладові.
Відтак, вже за незалежності України в 1992 році в Яворові було відкрито й освячено меморіальний музей-садибу Осипа Маковея створений у батьківській хаті, де літератор народився та провів усе своє життя.
У 2010 році на реставрацію садиби-музею Осипа Маковея яворівські депутати виділили 70 000 гривень[1], з тим щоб відновлювальні роботи були завершені до чергового Дня Незалежності (24 серпня 2010 року)[2].
Напередодні відзначення 150-ліття з дня народження Осипа Маковея було наведено порядок на території музею-садиби літератора, зокрема, оновлено погруддя письменника, на початку серпня 2017 року — оновлена огорожа музею.
Церква Святого Юрія — чинна церква у Яворові (Львівська область), парафія належить конфесії УГКЦ.
При церкві розташована дерев'яна дзвіниця (1764), що є пам'яткою архітектури.
Дерев'яну греко-католицьку церкву святого Юра було збудовано 1744 року, причому, найвірогідніше, на місці ще старішого храму, також з дерева.
У 1749 році Ян Кароль Вандалін Мнішек, володар Яворова (також Вишнівця), наділив храм додатковими привілеями. У 1764 році на захід від церкви збудували дерев'яну дзвіницю з відкритою галереєю, вкриту куполом, а все церковне подвір'я тоді оточила дерев'яна огорожа з невеликим ґонтовим стрішком.
На початку XIX ст. внаслідок політики секуляризації, яку провадив австрійський уряд, церква Святого Юрія виявилась єдиною парафією в містечку. Саме їй підпорядковувалися дочірні храми Успіння та Різдва Богородиці. У 1822 було проведено ремонтні роботи споруди, зокрема, до нефу прибудували бокові притвори, що зробило будівлю хрестоподібною в плані.
У 1887 році прихожани постановили збудувати нову церкву. 25 травня 1899 року було закладено перший камінь новобудови, що освятив перемишльський єпископ Костянтин Чехович.
За проектом храму церковний будівельний комітет звернувся до відомого тоді архітектора Василя Нагірного. Проект нової п'ятикупольної церкви був готовий того ж 1899 р. і базувався на образі собору св. Софії в Стамбулі. Будувалась церква віденськими та місцевими майстрами. Цеглу привозили фірами і складали при дорозі. Там була встановлена спеціальна скринька, куди перехожі кидали гроші за куплену цеглину. Куплені цеглини перекидалися через огорожу, і коли на вулиці не лишалося жодної цеглини, гроші виймали зі скриньки і перераховували. З'ясували, що сума за цеглу була значно більшою, аніж сподівана.
Парафіяни встановлювали чергування, під час якого добровільно допомагали будівничим. Допомагали й школярі. Гроші на іконостас пожертвував І. Бриттан (його пам'ятна дошка висить у церкві). Різьбив іконостас та один з вівтарів Микола Масюк, інші вівтарі — Осип Баланда, Григорій Щирба, Юрій Масюк та Лісовський.
У 1902 році будівництво церкви і реставрацію старої дерев'яної дзвіниці було завершено.
Після приєднання Західної України до УРСР храм тимчасово передали РПЦ, а 1990 року — повернуто общині УГКЦ.
